Профілактика стадії розростання тромбу

Безперечно, розвиток антикоагулянтів безпосередньо сприяв лікуванню ТГВ.Антикоагулянтна терапія може запобігти виникненню тромбу, гальмувати поширення тромбу, полегшити аутоліз тромбу та реканалізацію просвіту, полегшити симптоми та знизити частоту та смертність від тромбоемболії легеневої артерії.В даний час антикоагулянтні препарати в основному включають гепарин, низькомолекулярний гепарин, варфарин, ривароксабан і дабігатран.Кожен з цих препаратів має свої переваги і недоліки.У порівнянні з нефракціонованим гепарином низькомолекулярний гепарин підшкірно або внутрішньовенно може значно знизити смертність.Серед пероральних антикоагулянтів варфарин широко використовується через його низьку ціну, точний антикоагулянтний ефект у межах ефективного діапазону лікування (вимагає, щоб міжнародне стандартизоване співвідношення було між 2 і 3).Однак, оскільки на варфарин сильно впливає їжа, легко виникнути такі ускладнення, як недостатня антикоагуляція та кровотеча, тому необхідно регулярно контролювати функцію згортання крові.В останні роки в ліжку з’явилася велика кількість нових антикоагулянтів, таких як ривароксабан, дабігатран, апіксабан та ін. Антикоагулянтний ефект є точним, ускладнення кровотечі зменшені, і немає необхідності повторно перевіряти коагуляційну функцію.

В даний час деякі вчені припускають, що медикаментозне лікування можна розділити на два етапи за часовим поділом 3 місяці: перший етап називається початковим активним етапом лікування.В основному його проводять протягом 3 місяців після початкового прояву dvt3, а другий етап називається етапом подальшого запобігання рецидивам, який проводиться через 3 місяці після першого етапу лікування.Рекомендації Accp9 вперше рекомендували нові пероральні антикоагулянти.У 10-му виданні рекомендацій Американського коледжу лікарів-грудників (ACCP) найбільша відмінність від минулого полягає в тому, що нові пероральні антикоагулянти (noac), такі як інгібітори фактора Ха (ривароксабан, фондапаринукс натрію тощо) та інгібітори фактора IIA ( дабігатран тощо) використовуються як препарат першого вибору для лікування ВТЕ.Антикоагулянтна терапія має певний ефект, значно зменшує ускладнення кровотечі, не потребує повторного дослідження коагуляційної функції.Його ще більше просувають у звичайних пацієнтів.Нові антикоагулянти загалом можуть уникнути рецидиву ТГВ у 80% ~ 92%.

Обмеження лише антикоагулянтної терапії полягає в тому, що, незважаючи на те, що антикоагулянтна терапія часто використовується для зменшення рецидиву тромбу та захисту функції венозного клапана, вона не може швидко розчинити тромб.Самостійне очищення тромбу рідко спостерігається у пацієнтів із тромбозом клубово-стегнової вени, а залишковий тромб може призвести до пошкодження венозного клапана та обструкції шляхів відтоку, що є причиною високої частоти посттромбозного синдрому (ПТС).Спостережні дослідження щодо виникнення ПТС після лікування ТГВ антикоагулянтами показали, що частота ПТС становила приблизно 20% ~ 50%, частота венозної виразки нижніх кінцівок становила 5% ~ 10%, а частота венозної кульгавості становила 40% через 5 років.Близько 15% пацієнтів мали рухові розлади, а якість життя 100% пацієнтів була різною мірою знижена.